РУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, недок., діал. Ручатися. Ніякий провідник не може ручити за несподівані пригоди, які лучаються по дорозі (Фр., VI, 1951, 98).
Ручи́ти за се́бе — те саме, що Руча́тися за се́бе (див. руча́тися). Роботу свою я Вам обіцяю, але ручити можу тільки за себе (Л. Укр., V, 1956, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 917.