РЯДИ́ТИ, ряджу́, ря́диш, недок.
1. перех. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-, що-небудь; одягати когось у незвичний одяг або маскарадний костюм. А дівчині косу русу рядять, А козака до гробу провадять (Чуб., V, 1874, 377); Вас [паничів] змалку, як квіток, кохали і рядили, ви звикли від життя усе без бою брать (Сос., І, 1957, 51).
2. перех. і неперех., заст. Розпоряджатися. Хіба він староста, що рядить у селі? (Сл. Гр.); Вона рядила газдівством.., продавала господарський матеріал і справляла, що було кому треба (Коб., III, 1956, 299); [Лукаш:] А ти хіба вже лісова цариця, що так рядиш, хто має в ліс ходити, хто ні? (Л. Укр., III, 1952, 238).
3. неперех. Вести розмову; розмовляти.
◊ Суди́ти-ряди́ти див. суди́ти.
4. перех. і без додатка, заст. Наймати (у 1 знач.). Чи не ви рядите під сахар? (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 923.