РЯДО́ВИЧІ, ів, мн. (одн. рядо́вич, а, ч.). У давній Русі — категорія залежних людей, які відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном. Люди, які потрапили в кабалу до феодала, оформлену особливим договором — «рядом», звались рядовичами (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 924.