РІ́ВНЯ, і, ч. і ж., розм. Людина, рівна іншій походженням, соціальним станом, віком, освітою і т. ін. — Не займай мене ніколи, наймиту! — промовила [дівчина]. — Чи ж я тобі рівня? (Вовчок, І, 1955, 311); А парубки які були… Не теперішнім рівня! Які тепер парубки? Оскублені [обскубані] горобці перед тими!.. Казна на що попереводились… (Стор., І, 1957, 101); — Шевченко — це ж великий наш поет, він Пушкіну рівня (Голов., Поезії, 1955, 280); // Те, що рівняється до чого-небудь своїми якостями, властивостями, значенням, роллю і т. ін. Плавай морем-океаном З півночі до півдня, Та ніде нема країни, Щоб з нашою рівня (Укр.. думи.., 1955, 392); — Там ліс!.. І тепер на всю околицю, а ще років десятків через три й рівні йому не буде на увесь повіт (Л. Янов., І, 1959, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 552.