САМОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч.
1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець. Лихе життя із тими самовольцями (Вовчок, І, 1955, 184).
2. Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу. Кинувся [козак Мамарига] до дверей,— заперті двері.. Просився, просився,— не відчиняють. Узяв тоді двері виставив і увійшов у хату… Лежить чоловік на печі: — Що ти за самоволець, що прийшов до мене та двері виставив? (Укр.. казки, легенди.., 1957, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 32.