САМОРО́ДОК, дка, ч.
1. Велике природне зерно або шматок здебільшого благородних металів (золота, срібла, платини). — Колись тут золота жила була,— говорив він. — Діди ще хвалилися. Самородки завбільшки з велике яблуко знаходили… (Донч., II, 1956, 39); Золотий самородок вагою 2733 грами знайдено в заплаві тайгового струмка Букарача за триста кілометрів на північ від Благовєщенська (Рад. Укр., 6.II 1965, 1); * У порівн. Виблискують, яскряться, як золоті самородки в гранітних скелях, у зелених вітах темні вікна перед вечірнім сонцем (Вас., І, 1959, 247).
2. перен. Людина, у якої природний хист, нахил до чого-небудь виявилися без впливу освіти й виховання. Естетична значимість народного мистецтва велика через те, що воно, створюючись талановитими самородками із самої гущі народних мас, шліфувалося, кристалізувалося в багатовіковій колективній художній практиці цих мас (Мист., 6, 1955, 6); Лука Тихонович сидів мовчазний, вражений. Він не сподівався почути такий голос.. Тепер він бачив, що ця дівчина — безцінний самородок, її голос — чудовий дар природи (Донч., III, 1956, 105); Прокурор знову написав Сагайдакові записку: «Це неймовірно! Простий конюх і така промова. Він самородок» (Кучер, Трудна любов, 1960, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 44.