САРКОФА́Г, а, ч. Оздоблена труна (звичайно кам’яна), невелика гробниця, а також кам’яний надгробок у вигляді труни (перев. у давніх народів). Попереду везли саркофаг величезний порожній (Л. Укр., І, 1951, 424); За цією огорожею видно кілька кам’яних саркофагів, з них один, головний,— з темно-зеленого нефриту,— нагробник [нагробок] самого Тімура (Коч., II, 1956, 313); Від розмальованого дерев’яного саркофага, в якому вона [цариця] була похована, збереглися лише незначні рештки (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 168); У глибокому мовчанні проходять люди повз саркофаг, за прозорими стінками якого покоїться тіло великого Леніна (Рад. Укр., 21.IV 1948, 1); * У порівн. Над ліжком, що виступає.., як саркофаг, над канапкою, де тільки можна було повісити — килимки-аплікації (Головко, І, 1957, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 59.