СВАВІ́ЛЕЦЬ, льця, ч.
1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; самоволець. — Ой людоньки добрі,— стогне тітка Ликерія.. — І нащо, скажіть, я виходила заміж за цього свавільця? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 106).
2. Людина, яка робить що-небудь без дозволу. Грізний пан хотів скарать іще свавільця. «Як, у моїм гаю на птицю ставить сільця! А диб ніколи ти, старий, не куштував?» (Рильський, II, 1956, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 63.