Сваро́г — у дохристиянських віруваннях — бог Неба, саме Небо й Світло, батько Сонця й Вогню, тобто Даждьбога; прабог, владика світу; єдиний головний бог слов’ян як творча сила всієї природи; у слов’янських замовляннях з ним пов’язують вогненного духа Рарога, а також Страха (Раха); у науковій літературі — це бог вогню, тому він опікун ковальства й ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя; за народними уявленнями, навчив людей варити й кувати мідь та залізо (можливо, тому В. Ягіч виводив наймення від слов’янського вари́ти), навчив будувати домниці й кузні, викував перший плуг і першу шлюбну золоту обручку; як говорить І. Огієнко, назву пов’язують з індійським svar, svarga«небо, сонячне світло»; Брюкнер пов’язує назву бога з українськими сва́ра, сва́рка, сварли́вий, що може вести до грому, який «сварить» (у П. Тичини: «А в небі свариться вже хтось»); від господаря українського олімпу (можливо, нашого початкового бога) нібито пішли всі інші боги, Сварожичі (Сварожем називали також вогонь), зокрема й так звані Володимирові боги; у Xст. перше місце в українській міфології займає вже Перу́н (див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 523.