СВЕРДЛЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до свердли́ти 1.
2. у знач. прикм., перен. Різкий, пронизливий (про звуки). Се вони [жайворонки], невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню (Коцюб., II, 1955, 231).
3. у знач. прикм., перен. Пильний, гострий (про погляд, очі). Обер-лейтенант вийшов. І одразу ж Таубенфельдові ніби полегшало. Зникло свердляче око, що впивалося йому в душу, висотувало з неї сили (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 131).
4. у знач. прикм., перен. Невідступний, нестерпний (про біль).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 70.