СВОЯКІ́В, ко́ва, ко́ве. Прикм. до своя́к; належний своякові. Черевань із Василем Невольником вернувсь до своякового хутора (П. Куліш, Вибр., 1969, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 101.