СВОЄКОРИ́СНИЙ, а, е, заст. Своєкорисливий. Переконавшися, що Целіна зовсім далека від яких-будь своєкорисних замислів, старенька помалу привикла до оказуваних їй чемностей (Фр., II, 1950, 301); Експропрійованим коштам він [Г. Котовський] вів точний обрахунок і надсилав у бессарабські газети повідомлення — скільки в кого з поміщиків взято і куди, на які потреби витрачено: щоб не скористалися з його імені й не чинили своєкорисного грабунку різні чорні злодюги (Смолич, V, 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 99.