Що oзначає слово - "своєрідний"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СВОЄРІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який має характерні особливості, не схожий на інших; незвичайний, оригінальний. Де б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі (Коцюб., II, 1955, 208); Пан Густав Трацький, найстарший син пана Станіслава Трацького,.. був зовсім своєрідна і немаловажна фігура (Фр., III, 1950, 72); Він показав нам, із кілочка знявши, Своє національне убрання, Усе в блискітках, в гаптуванні гарнім, Хоч своєрідне, а подібне в чомусь І до гуцульської святної ноші (Рильський, III, 1961, 162); — В академії я побачив твори одного з молодих — Федотова. Який своєрідний талант! (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 323); В Тоні з батьком дружба своєрідна, без ніжностей зайвих (Гончар, Тронка, 1963, 65); Її обличчя мінилося рум’янцями, радістю і своєрідною красою (Стельмах, II, 1962, 276); // у знач. ім. своєрі́дне, ного, с. Те, що не схоже на інше, має характерні особливості. Країни соціалістичної системи нагромадили багатий колективний досвід перетворення життя сотень мільйонів людей, внесли багато нового й своєрідного у форми політичної і економічної організації суспільства (Програма КПРС, 1961, 18).

2. Який своїми особливостями, якостями нагадує що-небудь; свого роду (що). «Звенигора» — це був своєрідний прейскурант моїх творчих можливостей (Довж., І, 1958, 22); Війна на п’ять років відірвала його від науки, але й вона була своєрідним інститутом (Минко, Ясні зорі, 1951, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 99.