СВЯТЕ́ННИЦЬКИЙ, а, е. Власт. святеннику. Вираз.. святенницької стриманості, що лежав на Софіїному обличчі, дівчатам-заробітчанкам з першого ж погляду не сподобався (Гончар, Таврія, 1952, 148); Акуратно підстрижена лопаточкою руда борідка і сумирно-солодкий вираз сірих, ледь примружених очей таїли в собі щось святенницьке й лукаве (Добр., Ол. солдатики, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 101.