СВІТЛОЧО́ЛИЙ, а, е, поет. Який має світле, ясне чоло. Вони [молодогвардійці] були всі світлочолі, і мова їх була дзвінка, бо їх вели знамена волі і рідна партії рука (Сос., II, 1958, 487); * Образно. Я кохаю Вкраїну, омиту прозорим дощем,.. І тополі у полі На широкім роздоллі, Що шумлять під вітрами стрункі, світлочолі (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 94.