Що oзначає слово - "світоч"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СВІ́ТОЧ, а, ч.

1. заст., поет. Велика свічка; // Смолоскип. — Ходімо, куме, в піраміду, Засвітим світоч (Шевч., II, 1963, 421); Замок був там; зброї полиск, Сміх і співи там гули, Пані, лицарі та джури В коло з світочами йшли (Л. Укр., IV, 1954, 126); * Образно. Ти [кремінь] лишень іскри пускай! Може, світоч із них загориться, Що поколінням усім вихід освітить із тьми (Фр., XIII, 1954, 314); Той світоч, що його нам Ленін засвітив У чорнім мороці царевої Росії, Нам осяває путь, Серця кріпить і гріє. Єднає в рать одну усіх трудівників (Рильський, III, 1961, 286); * У порівн. Вийшла [поезія] на велетенське поле людського існування і боротьби, як світоч, як світлий маяк у боротьбі за щастя і волю народів (Мал., Думки.., 1959, 3); Умер і він бійців хоробрих смертю, Та перед нами світочем горить Ім’я його, як приклад благородний (Рильський, II, 1960, 327); // Свічник. Зчинилася бійка.. Хтось здер скатертину. З гуркотом упали мідні світочі. Свічки погасли (Тулуб, Людолови, І, 1957, 207); // Світило. [М а р т і а н:] Світочам небесним і тим порядок дано й певний час, коли і скільки їм світить на землю (Л. Укр., III, 1952, 290).

2. перен. Той, хто є носієм правди, волі, освіти і т. ін. Російських письменників, великих світочів у духовнім царстві, ми знаємо й любимо (Фр., XVI, 1955, 354); Данте і Шекспір, Гете і Пушкін, Міцкевич і Шевченкоподвижники своєї нації і водночассвіточі людства! (Рад. літ-во, 11, 1967, 53).

3. перен. Те, що є джерелом істини, правди, волі, освіти і т. ін. — Це [Академія] світоч науки для всього слов’янства.Атож!радо погодився владика (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 400); Ленінське визначення партійності літератури і її роль в служінні народу є тим глибоким ідеалом, тим історичним світочем, який веде і надихає всю нашу радянську літературу (Мал., Думки.., 1959, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 96.