СВІ́ЧЕЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до сві́чка 1-3, 5. Чом не прийшов, Як я говорила? А у мене цілу нічку Свічечка горіла (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 92); [Таня:] Давайте, Катю, одсвяткуймо й ми сьогодні ялинку: хай уже одна свічечка й для нас згорить (Вас., III, 1960, 120); Над Києвом стояла всепереможна й радісна весна, величезні глейкі бруньки на каштанах.. перетворилися вже на ніжні семилисники й повипускали свічечки майбутніх квітів (Ю. Янов., II, 1954, 88); * Образно. [Передерій:] Меласю! Рідна! Свічечка ясна! Мене сама мов світлом ти осяла (Коч., П’єси, 1951, 197); * У порівн. Як свічечки, блищали зорі, І місяць весело світив (Гл., Байки.., 1959, 395); Дід витягає з кишені довгу, мов свічечку, цукерку (Стельмах, І, 1962, 317).
◊ Та́нути мов (на́че, як і т. ін.) сві́чечка див. та́нути.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 97.