СЕНТЕ́НЦІЯ, ї, ж. Вислів повчального характеру. Балабуха ще довго виливав свої думи та сентенції, доки його сон не зміг (Н.-Лев., III, 1956, 132); Саадієві слова, чи то будуть сентенції, чи то цілі вірші, не сходять у всіх людей з уст, наче якісь прислів’я (Крим., Вибр., 1965, 237); У короткому вірші мусить обов’язково бути стисла, виразна і викінчена думка: вона мусить стати якимось узагальненням, образом чи бодай маленькою філософською сентенцією (Мас., Життя.., 1960, 141); Шульга продовжував дотримуватись своєї улюбленої сентенції: «Вчений без власної мислі наче хмара без дощу» (Рибак, Час.., 1960, 734).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 125.