СЕРВЕ́ТКА, и, ж.
1. Невеликий (звичайно квадратний) шматок тканини або спеціального паперу, який використовують під час їжі, щоб запобігти забрудненню одягу, а також для витирання рук і губів. Мої думки все йшли за ним.. Я його бачив. Ось сидить за сніданком, зап’яв широкі груди і пуска по серветці м’яку білу бороду (Коцюб., II, 1955, 186); Повертаючись з крамниці з паперовими серветками для їдальні, на воротях «Березової дачі» неждано зустрілася [Ганна] з матір’ю (Коз., Сальвія, 1959, 132); Витер [Віктор] акуратненько руки серветкою і, закуривши, взяв із столика газету (Головко, І, 1957, 459); // Такий же виріб із тканини, який використовується для різних потреб у перукарнях, лікарнях і т. ін. Думбадзе оголив їй руку і завинув її стерильними серветками (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 206).
2. Скатерка для невеликого стола, тумбочки тощо. На серветці стояло вино, бокали (Сміл., Сад, 1952, 195); Перед ними уже простелена велика полотняна серветка і розкриті рюкзаки (Кол., Терен.., 1959, 40); // Рукодільний виріб, яким прикрашають меблі або підстеляють під статуетки, вази тощо. Кімната в котеджі Олексія Трояна. Праворуч — простенький буфет з чайним сервізом, старанно прикрашений різними мережаними серветками, вазочками для квітів (Мокр., П’єси, 1959, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 128.