СЕРЕДО́ВИ́Й, о́ва́, о́ве́.
1. розм. Який є, міститься в середині чого-небудь; внутрішній.
Середо́ве́ са́ло — здір. Коли надворі хурделить, люди не дуже квапляться до млина. На такий день всяк має в запасі мірку муки, може вчинити з неї пиріжки з горохом, млинці на середовому салі або що інше (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 163); Середо́ви́й ключ — ключ до замків, вмонтованих у середину дверей, до внутрішніх засувів тощо. До сієї комори треба середовий ключ, бо вона запирається з середини (Сл. Гр.).
2. Вигот. із середньої частини чого-небудь. Супрун без торгу купив половину добрячого середового слупця (Стельмах, II, 1962, 114).
3. рідко. Те саме, що сере́дній 1, 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 136.