СЕРПАНТИ́Н, ч.
1. род. у. Звинена у рулончик довга вузька стрічка з кольорового паперу, яку кидають на присутніх під час балів, маскарадів, а також прикрашають нею зал. Весь зал оповитий нитками серпантину і засипаний барвистими кружечками конфетті (Собко, Матв. затока, 1962, 283); Барвистим дощем сиплеться конфетті, наче блискавки, розрізає повітря серпантин (Веч. Київ, 3.I 1966, 1); * Образно. Музика грає, пари.. похитуються в синьому серпантині тютюнового диму (Кол., На фронті.., 1959, 147); * У порівн. Дорога вилася серпантином поміж темно-зеленими кущами ліщини (Перв., Дикий мед, 1963, 159).
2. род. а, перен. Звивиста (перев. гірська) дорога. Замість нормального просування прямо вперед доводилося никати по серпантинах туди й сюди (Загреб., Диво, 1968, 24); Шосе-серпантин вело нас за Алушту, де ще недавно були голі гори (Рад. Укр., 21.I 1971, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 140.