СИВОГОЛО́ВИЙ, а, е. Який має сиве волосся; із сивою головою. В них [дверях] показалася постать старого, сивоголового мужика, без капелюха (Фр., VII, 1951, 141); Дівчинка глянула на сивоголову людину, що стояла біля штурвала (Жур., Вечір.., 1958, 384); * Образно. З писком і галасом шугали над пасовиськом зграї лискучих, сивоголових шпаків (Збан., Сеспель, 1961, 447); // у знач. ім. сивоголо́вий, вого, ч. Чоловік із сивою головою. Пилип-з-Конопель і той сивоголовий, що з ним разом вони врятували життя необачному ковалеві, спішившись, стояли один проти одного (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 155.