СИВУВА́ТИЙ, а, е. Трохи сивий (у 1 — 3 знач.). То був здоровий, плечистий німець з русявою бородою, вже сивуватою (Н.-Лев., III, 1956, 229); Сивувате волосся спадало на опуклий лоб, на кошлаті брови (Ільч., Петерб. осінь, 1956, 47); Біля столу сидів сивуватий чоловік (Шиян, Баланда, 1957, 57); Висять сивуваті грона На пружних лозах восени (Перв., II, 1958, 138); // у знач. ім. сивува́тий, того, ч. Трохи сивий чоловік. Прожогом сивуватий підійшов до труб (Рудь, Дон. зорі, 1958, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 156.