СИ́ДЬМА, присл., розм. Те саме, що си́дячи. Підступивши до тих, що працювали сидьма в кутку, і помітивши серед них Данька та Валерика, дівчинка раптом відсахнулась назад (Гончар, Таврія.., 1957, 112).
◊ Си́дьма сиді́ти — те саме, що Си́днем сиді́ти (див. си́день). Коли не блукав [хлопчик] десь за коровою в лісі чи з гусьми на пастівнику, то сидьма сидів у кузні (Кол., Терен.., 1959, 8); Сімейство в Березняка велике, зима настала, сиділи сидьма в хаті (Ле, Ю. Кудря, 1956, 266); * Образно. Джамбул! Він ще застав аж ті часи кріпосницької Росії, коли література сидьма сиділа в великосвітських салонах (Тич., III, 1957, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 161.