СИДІ́ТИСЯ, ди́ться, недок., безос., частіше із запереч. не. Мати можливість або бажання сидіти. [Василь:] Ще не зовсім стемніло, а мені вже й не сидиться у подвір’ї (Кроп., II, 1958, 115); Ні Маркові, ні Ясі не сиділося (Трубл., Шхуна.., 1940, 196); // Сидіти в якийсь спосіб. — Як же сидиться тобі тут, товаришок? — розпитував Петро, сідаючи поруч з пацанком (Вас., І, 1959, 72); — Хоч вовни тюк.. дідові дайте, щоб м’якше в дорозі сиділось! (Гончар, II, 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 161.