СИЛУЕ́ТИК, а, ч. Зменш.-пестл. до силуе́т 1, 2. На plazz’i [площі] ще біліють колони, і, нахилившись над морем, чорні силуетики перерізують лінію неаполітанських вогнів (Коцюб., II, 1955, 406); Темні силуетики хлопців попричіплювались до дощок, де тільки була яка щілинка (Вас., І, 1959, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 171.