СИН, а, ч.
1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Укр.. присл.., 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Шевч., І, 1963, 227); [Іван:] І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (Кроп., І, 1958, 83); Захоплений прикладом батька, син і собі почав студіювати підручники з хімії й допомагати батькові в дослідах (Шовк., Інженери, 1948, 221); // Ласкаве звертання батьків до сина. — Що се задумався, сину? — спитаю (Вовчок, І, 1955, 274); — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (Мирний, І, 1954, 302); — Сину,— обізвалась Наумиха,— не сумуй, не гризись… (Коцюб., І, 1955, 124); // перев. мн., у сполуч. із сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Обводить очима Дем’ян Петрович присутніх, вихваляючись, як завжди, своїми, синами-соколами (Крот., Сини.., 1948, 445); — Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити (Ю. Янов., II, 1958, 11); Схилитись на плече І думати, що поруч Ще стільки літ іти, Ростить синів-орлів (Забашта, Вибр., 1958, 32).
Ба́тьків (оте́цький) син — син порядних батьків; спадкоємець батька. Де один батьків син і худобу б свою усю віддав і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Кв.-Осн., II, 1956, 310); [Юда:] Та я ж отецький син, ще й одинак! (Л. Укр., III, 1952, 131); Бі́сів син див. бі́сів; Бі́сового (су́чого, чо́ртового і т. ін.) си́на — уживається як лайка. — А сучого сина, перелякав же як! Щоб тебе качка брикнула (Стельмах, І, 1962, 376); Блу́дний син: а) людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям повертається до своєї родини; б) член якогось колективу, що не підкоряється його волі, порушує його устої, залишає цей колектив, а потім повертається назад. Гучне «ура» відзначало радісний факт повернення блудного сина (Смолич, Театр.., 1940, 73); Промовець був у даному разі не лише батьком молодого, але й представником тієї задніпровської Житомирщини, яка владно кликала до себе свого блудного сина (Дмит., Наречена, 1959, 202); Бо́жий син — за християнським віровченням — Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного бога — бога-отця, бога-сина, бога-духа святого. Люби усякого чоловіка, як щирого свого брата й сина божого (Кв.-Осн., II, 1956, 121); [Голос:] Господи Ісусе Христе, сине божий! Помилуй нас (Мирний, V, 1955, 65); Бу́ти за си́на див. бу́ти; Вра́жий (дия́волів, і́родів, су́чий, чо́ртів і т. ін.) син: а) уживається як лайка. — Лізь, вражий сину, на цю шовковицю (Вас., II, 1959, 186); — Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір’ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П. Куліш, Вибр., 1969, 134); — А його, іродового сина, осьмушка горілка вдавить?.. (Мирний, І, 1949, 285); — Нехай заговорить, сучий син,— вимагали треті (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 640); — Брешеш, чортів сину! Сам ти собака, пся крев! (Довж., I, 1958, 270); б) уживається для вираження доброзичливості, позитивного ставлення до когось. — Ох, і сучий же ти син, Миколо,— схлипнув Боженко, взявши меч з якоюсь дитячою радістю. — І за що я тебе так люблю (Довж., І, 1958, 197); — Їдете, чортові сини,— сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (Довж., І, 1958, 132); в) уживається для вираження здивування. — Ах, ти ж, вражий сину! Як? Батька? — і здивований Бульба відступив на кілька кроків (Довж., І, 1958, 218); г) уживається для вираження захоплення. Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! думав він і тихо усміхався (Мирний, IV, 1955, 125); В сини́ годи́ться див. годи́тися1; Га́дів (гадю́чий, га́спидський, пе́ський, соба́чий і т. ін.) син — уживається як лайка. В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Котл., І, 1952, 294); [Божевільна:] Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Л. Укр., II, 1951, 131); — Куди ж ви претеся, гаспидські сини? Що вам — хліба не жалко? (Цюпа, Краяни, 1971, 32); — Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Кв.-Осн., II, 1956, 177); — А бурсак! Собачий сину, знаєш смак (Шевч., II, 1963, 196); — Мені найбільше доїдає Рутульськай Турн, собачий син (Котл., І, 1952, 202); До си́на, заст. — багато, безліч. — Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку, і якби грошей до сина, то накупив би усього (Кв.-Осн., II, 1956, 13); Назва́ний син див. назва́ний; Нарече́ний син див. нарече́ний; На яко́го (бі́сового, чо́ртового і т. ін.) си́на — навіщо, для чого. — А на якого сина ще й допрос? (Кв.-Осн., II, 1956, 262); Прокля́тий (пе́ський, чо́ртів і т. ін.) син бу́ду (будь я) — уживається як клятьба. Як заспіває було Мар’яна.., проклятий син буду, не можна спать (Кос., Новели, 1962, 31); Та в мідні тарілки Як брязкнули, загромотіли, То будь я песький син, Коли в світлиці хоч один Усидів на ослінці! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 152); У си́на, заст. — те саме, ще У (в) бі́са (див. біс1). — Як посипали [люди] до нас, так батечки! Я не знав, де їх у сина і дівати (Кв.-Осн., II, 1956, 244); Хреще́ний син див. хреще́ний; Яко́го бі́сового си́на — уживається при дієсловах для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому. — Ну, якого ви бісового сина зібралися сюди, очі повитріщали? — почули вони у розчинене вікно Колісникової квартири (Мирний, III, 1954, 287).
2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (Шевч., І, 1963, 142); Ішли сини з села і міста, На заклик Леніна — у бій (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 27).
3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика. — Посидь же, сину, тут, а я зараз,— сказав дід,— потюпав у курінь і зачинивсь (Мирний, І, 1954, 280); — Добрий вечір, дідусю,— каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Хотк., І, 1966, 94); Старі солдати звали його сином, А ми, молодші, просто Петрусем. Йому було неповних двадцять років (Бойко, Про 17 літ, 1958, 31).
4. перен., розм., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків. Мені рекомендують Паву [собаку], поважну матрону, і її другого сина (Коцюб., II, 1955, 226).
5. заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану. [Єпископ:] Не трать одваги, сину, сповідайся з гріха таємного (Л. Укр., II, 1951, 501); — Сину мій,— відповів наляканий бонза,— завше в таких божках є найцінніша річ усього нашого життя (Ю. Янов., II, 1958, 55).
6. з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану. Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (Фр., VI, 1951, 20); [Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (Кроп., II, 1958, 45); — Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Газдівський син (Хотк., II, 1966, 51).
7. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності. Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (Котл., І, 1952, 191); Я — син Країни Рад, що і мечем, і словом Разить і тне катів з розмаху, до кісток (Рильський, II, 1960, 188); Руку ту, що ще ні разу не схибила в смертельній грі, я тисну синові Донбасу під рев крицевий угорі… (Сос., II, 1958, 304); Хай живе в віках великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко! (Корн., Разом із життям, 1950, 28); Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець! (Мас., Роман.., 1970, 233); Неслись, як вихор під час бурі, На бій в однім строю Хмельницького орли І Дону тихого сини похмурі (Павл., Бистрина, 1959, 24); // Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв’язана з ким-, чим-небудь. — Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (П. Куліш, Вибр., 1969, 154); — Син комсомолу України, його не зраджу я ніде (Сос., II, 1958, 486); — Я — син,— гримлять врочисті голоси,— Син трудового славного народу (Бажан, Вибр., 1940, 95); В боях за Вітчизну відзначався він, Він Леніна учень, він Партії син (Бичко, Вогнище, 1959, 23); Людство завжди пам’ятатиме, що першими проникли в космос славні сини великої ленінської партії Юрій Гагарін і Герман Титов (Ком. Укр., 9, 1961, 8); // перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки. Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Рильський, II, 1960, 181); Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки (Сос., II, 1958, 478); // Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін. Поет насамперед — людина, потім громадянин своєї землі, син свого часу (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 365); Ми — правда і щастя солдати, сім’ї трудової сини (Сос., Поезії, 1950, 8); // Поборник, служитель, представник чогось. Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Шевч., I, 1963, 262); [Єпископ:] Геть, відійди від мене, сине тьми! (Л. Укр., II, 1951, 237); Кожен там [у Москві] рідний, хто вольності син, Громом лунає народу там слово (Рильський, II, 1960, 177).
◊ Син приро́ди — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навиків, близька до природи. Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір’ю посполу (Хотк., II, 1966, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 178.