СИНОВЕ́ЦЬ, вця́, ч., діал.
1. Син. — Чи ти купчик, чи купець, Чи купецький синовець? (Укр.. думи.., 1955, 240); Маруся синовця родила (Сл. Гр.).
2. Син брата; племінник. Раптом серед тяжкого бою великому гетьманові принесено вістку, що командир рейтарів Денгоф загинув у бою, що обидва молоді Жолкевські — син Ян та синовець, оточені турками, опинилися в безвихідді (Ле, Хмельницький, І, 1957, 444).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 184.