СИНТЕЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.
1. Робити синтез (у 1, 3 знач.); узагальнювати, сполучати. Генеральна лінія дальшого розвитку, яку намічає найвищий орган нашої партії на чергове п’ятиріччя, синтезує волю і розум усієї партії, усіх радянських людей (Матер. XXIV з. КПРС, 1971, 208); Література соціалістичного реалізму за своїм історичним характером — література, яка новаторськи синтезує все найближче нам і найжиттєздатніше, що було в досвіді минулого (Про багатство л-ри, 1959, 14); Розбухлість [творів] найчастіше йде не від багатства думок та образів, а від невміння організувати матеріал, художньо синтезувати його (Літ. газ., 12.I 1962, 2).
2. хім. Одержувати, утворювати шляхом синтезу (у 4 знач.). Озброєні теорією хімічної будови, хіміки ще в минулому сторіччі почали синтезувати нові, не знайдені в природі речовини (Наука.., 12, 1960, 10); За допомогою електролізу одержують кольорові метали і сплави, синтезують органічні й неорганічні речовини (Вісник АН, 4, 1971, 17); Тварини не можуть синтезувати білки таким чином, як рослини (Зерн. боб. культ., 1956, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 187.