СИНЮВА́ТИЙ, а, е. З синім відтінком, трохи синій. Великі синюваті очі розплющились, веселі брови піднялись угору (Н.-Лев., І, 1956, 185); Я чув, Тарасе, шум твоїх гаїв, Я бачив ранку небо синювате (Мал., Звенигора, 1959, 313); Переїхавши кордон, Ніколає Станбу побачив рідні оселі, жовті поля й низькорослі платани, синюваті гори вдалині (Чаб., Балкан. весна, 1960, 445); Недобрий синюватий рум’янець, мов тінь, набігав на зеленкуваті щоки Стадницького (Стельмах, І, 1962, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 189.