СИРОТА́, и́, ч. і ж.
1. Дитина, підліток, що втратили батька й матір або одного з них. — Я сирота: без матері, Без батька осталась, І він один на всім світі, Один мене любить (Шевч., І, 1963, 127); Рахім любив сестру особливою, ніжною і глибокою любов’ю, якою люблять сироти старших сестер, що дарують їм втрачену материну ласку (Тулуб, В степу.., 1964, 113);— Тата нашого вбито на фінській війні, я — сирота вважаюсь (Ю. Янов., І, 1954, 43); Сказано — як батько вмре, то це ще півсироти, а як мати, то вже ціла сирота (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 30); // Людина, що залишилася без рідних, близьких; одинока, самітна людина. Він оповістив, що він теж сирота, теж нема роду й плем’я [племені], що він козак з далекого села Глибова (Вовчок, І, 1955, 319); [1-й майстер:] Бійся бога! Та що ж се ми за сироти нещасні? Чей єсть у нас товариші вірненькі, чей озовуться на братерський поклик (Л. Укр., II, 1951, 210); * Образно. Залунали скарги жалібнії Моїх покинутих пісень-сиріт (Л. Укр., І, 1951, 138); * У порівн. Гайдамаки встали, Помолились, одяглися, Кругом мене стали. Сумно, сумно, як сироти, Мовчки похилились (Шевч., І, 1963, 77); Сиротою стоїть над шляхом хата, з побитими вікнами, нетоплена, .. чорна, полупана… (Мирний, II, 1954, 179); // перен. Бідна, нещасна людина; бідолаха. — Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! — говорила Кайдашиха. — Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? (Н.-Лев., II, 1956, 357).
Зоста́тися (залиши́тися, лиши́тися і т. ін.) сирото́ю: а) втратити батька й матір або одного з них. Я свого отця-неньки не знаю; я ще в сповиточку зосталася сиротою,— і прийняв мене мій родич до себе (Вовчок, І, 1955, 181); Згадала вона, як зісталась сиротою, як жила з матір’ю вдвох, ходила в гімназію, як сиділа з книжкою вечірньою добою рядом з матір’ю за столом (Н.-Лев., VI, 1966, 57); На сьомому році Люба залишилась сиротою (Стельмах, І, 1962, 343); Сиротою на ласці родичів лишилася [Люба] (Ле, Міжгір’я, 1953, 24); б) бути одинокою, самітною людиною. Вмер батько наш!..Сиротою наша мати зосталась! (Л. Укр., І, 1951, 9); Кру́глий (кру́гла) сирота́ див. кру́глий.
◊ Каза́нська сирота́ див. каза́нський; Мо́рщити [із се́бе] сироту́ див. мо́рщити.
2.. перев. мн., іст. У стародавній Русі — різні категорії феодального залежного селянства.
3. тільки мн., розм. Пухирці, що з’являються на шкірі людини від холоду або нервового збудження. — Як же в хаті холодно, аж сироти на руці повставали,— промовила дівчина (Григ., Вибр., 1959, 34).
Повиступа́ли (повиступа́ють) си́роти [на тілі́ (шкі́рі)] див. повиступа́ти; Узя́тися си́ротами — покритися пухирцями від холоду або нервового збудження. Ніжно-біле змокріле обличчя, що перед тим, взявшись на холоді сиротами, аж волохатилось дрібним пушком, тепер враз освітилося, зарожевілося ніжно, мов пелюстки в росі (Гончар, III, 1959, 186); Звалили [гайдамаки] старого на землю, сорочку на спині заголили. Жовта, як віск, шкіра під сорочкою взялась сиротами, а після кількох нагайок — синіла басаманами… (Іщук, Вербівчани, 1961, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 202.