СИ́ТНО. Присл. до си́тний1. Живемо ситно і не горюємо, є в нас корова, масло, кури (Ю. Янов., II, 1954, 229); // у знач. присудк. сл. Кажуть — смерть усіх рівняє; кажуть — на тім світі усе навпаки: тут було голодно й голодно, там — ситно й тепло (Мирний, III, 1954, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 208.