СИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
1. Видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с». В небі зірка засвітилася; Все затихло, все мовчить, Чуть гадюку — як сичить (Граб., І, 1959, 579); Орля сичало, било крильми, звивалося і викручувалося всім тілом (Тулуб, В степу.., 1964, 142); Гуска тільки погрозливо сичала (Ле, Мої листи, 1945, 53); // Видавати такі звуки від болю, холоду і т. ін. (про людину). Відколи його опарено, на ноги не статкував, ходив з костуром в руках і серед розмови часто сичав (Фр., II, 1950, 212); Жни, Гафійко, жни.. Що, пучку врізала, сичиш з болю?.. (Коцюб., II, 1955, 27); Спрожогу вскочив [Охрім] у кропиву і аж сичав, чухаючись, так йому свербіли ноги (Тют., Вир, 1964, 263); Засніжені червоноармійці сичали від холоду (Панч, Гарні хлопці, 1959, 129); // Утворювати такі звуки під час горіння (про вогонь або щось сире). Знов Герман чекає. Огонь сичить і тріскотить у печі (Фр., VIII, 1952, 344); Чабан замовк, і в тиші стало чути, Як мокрі дрова у вогні сичать… (Павл., Бистрина, 1959, 153); Дах провалився, і крізь чорний отвір бухало червоне, нещадне полум’я. Воно шуміло, сичало зловісно, як тисячі гадюк (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308); // Утворювати такі звуки, проникаючи через вузький отвір (про струмінь повітря, пари, газу і т. ін.). В купе запанувала загадкова тиша.. Одноманітно сичав за скляною банкою [ліхтаря] газ (Досв., Вибр., 1959, 209); // Утворювати такі звуки, випускаючи пару (про паровоз, самовар і т. ін.). За широким молом, біля вокзалу, сичав паровоз (Панч, І, 1956, 45); В хаті було тихо. Сичав сердито самовар (Рибак, Що сталося.., 1947, 81); // безос. Білий морок стояв у цеху.. В чанах сичало так, ніби тут спускала пару принаймні сотня паровозів (Загреб., Європа 45, 1959, 11); // Утворювати такі звуки під час кипіння, запікання і т. ін. (про їжу, що вариться, смажиться, печеться і т. ін.). Довго ще гримала Наумиха на чоловіка та совала горщики в піч так енергічно [енергійно], що не раз борщ, хлюпнувши на вогонь, бухав та сичав, мов гадина (Коцюб., І, І955, 102); — Уляно, чого там люди позбиралися? .. — А я знаю? — здвигає круглими плечима наймичка і вихоплює рогачем пригорілу зверху картоплю, що сичить (Стельмах, І, 1962, 106); // Утворювати такі звуки, пінячись, нуртуючи (про хвилі, море, воду і т. ін.). Хвилі сичать за бортом (Мур., Осінні сурми, 1964, 73); І гармати й пістолі мовчать, Лише хвилі під нами сичать (Воронько, Драгі.., 1959, 112); Чути, як булькає, сичить і ніби плямкає губами вода (Донч., Шахта.., 1949, 145); // Утворювати такі звуки при дії (про механізми). В кімнаті по-гадючому сичить старосвітський годинник і починає тупо відбивати години (Стельмах, Хліб.., 1959, 425); // Утворювати такі звуки, посуваючись по якійсь поверхні. Лижі в бійців сичали, мов змії (Кач., Вибр., 1947, 152); Пара конячин ледве тягла наш віз, що аж сичав по піщаній дорозі (Досв., Вибр., 1959, 39).
2. Утворювати свистячі звуки, швидко розсікаючи повітря (про предмети). Мов кодло лютих змій, сичала лоза, шматуючи на клапті Федькове тіло, а він.. мусив був терпіти нещадні удари (Добр., Очак. розмир, 1965, 40); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей (Кол., На фронті.., 1959, 89); // Утворювати такі звуки, швидко рухаючись, падаючи (про повітря, дощ і т. ін.). Гострі весняні вітри сичали на просторі, пронизували до кісток (Горд., Дівчина.., 1954, 17); Дощ сичить, немов змія, Дощ січе, шипить, шумить, Хвиля злісно клекотить (Рильський, II, 1960, 54).
3. Вимовляти протяжно звук «с», заспокоюючи кого-небудь, закликаючи до тиші і т. ін. Часом знімався на майдані гомін, але ті, хто стояв при самих вікнах, сичали й цитькали на задніх (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 121); // Говорити нерозбірливо, часто вимовляючи свистячі звуки. — Коло мене ходить та баба.. та беззубим ротом сичить (Мирний, III, 1954, 164).
4. Говорити здавленим від злоби, люті, роздратування і т. ін. голосом. — Ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою..— кричала, аж сичала Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 356); — Уб’ю…— аж сичав він.. На щастя, Лушня почув тихий скрип босої ноги, глянув і одскочив убік… (Мирний, І, 1949, 312); Мама заступає Дарці дорогу, бере сильно.. за плече і вже не кричить, а сичить..: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Вільде, Повнол. діти, 1960, 10); * Образно. Вони [герої Краснодона] слушної хвилі ждали, щоб гарнізон розбить у прах. Та вже сичало зради жало між грізних месників в ночах (Сос., II, 1958, 493); // на кого. Розмовляти з кимсь роздратовано, люто. На людей було сичить [фашист], гарчить, аж пирска, а до корови — так лагідно: «муня-муня…» (Баш, На землі.., 1957, 67); // перен. Висловлювати незадоволення, злобувати (здебільшого приховано). [Іван:] Та нехай би за діло вилаяла, ну так! А то прямо чи слід, чи не слід — сичиш, сичиш і сичиш! (К.-Карий, І, 1960, 308); Сниться панові нагай, Сичить недобиток проклятий,— Не час ще зброю випускати! Радянська земле, не дрімай! (Рильський, II, 1960, 107); — Да,— погоджується Тимофій. — Поміщики то повтікали, та їхнє насіння й коріння в куркульських хатах і хуторах аж сичить (Стельмах, II, 1962, 176); // на кого — що. Неприхильно, вороже зустрічати когось, щось. Не хотіли [вороги] йти в ногу з народом і злобно сичали на кожен новий крок у будівництві соціалізму (Рад. літ-во, 3, 1957, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 210.