СКАКІ́ЦЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. скака́ти. Шибає дід гадками, а через дорогу навперед коней заяць [заєць]: скакіць! (Черемш., Тв., 1960, 240); Вовк скакіць зі скрині (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 245.