СКАМ’ЯНИ́ТИ, ни́ть, перех. Док. до кам’яни́ти. Материнська скорбота скам’янила її лице (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 587); Не скам’янила шахта його серця, не перетворила на шматок породи, а навчила його над усе цінувати землю і тішитися її плодами (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 249.