СКА́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скара́ти. Одні [опришки] смажили на патиках овече м’ясо, інші варили в казанках кулешу,.. згадували убитих і скараних друзів (Гжицький, Опришки, 1962, 183); // ска́рано, безос. присудк. сл. За що її скарано, за що її страчено, його Оленку? (Гончар, Тронка, 1963, 308).
Ска́раний на смерть (на го́рло, на го́лову, сме́ртю), заст.— страчений. [Парвус:] Зроду не повірю, щоб той, хто вояків на нас привів, міг бути справді скараний на горло (Л. Укр., II, 1951, 426); [Xмельницький:] Сотник Горобець теж зрадник і буде скараний на горло за моїм наказом (Корн., І, 1955, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 251.