СКА́ТЕРКА, и, ж. Вигот. із тканини особливого гатунку або в’язаний виріб, яким покривають стіл. Невістка заслала стіл білою скатеркою, поклала на столі хліб та сіль (Н.-Лев., II, 1956, 25); В просторій кімнаті стояло щось із п’ятнадцять столиків, вкритих скатерками з грубого полотна (Трубл., Шхуна.., 1940, 64); * У порівн. З обох боків дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатеркою (Коцюб., I, 1955, 80); Слалися [луки] скатеркою (Гуц., Скупана.., 1965, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 256.