СКЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до скло. Млин — цілий у снігу, все одно, що сувій, тільки скельця у вікнах блищать (Мур., Бук. повість, 1959, 141); Гордій побачив у снігу блискуче кольорове скельце (Коп., Вибр., 1948, 252); * У порівн. На день мого народження Київ був чистий, як скельце (Ю. Янов., II, 1954, 16); // Лінза в окулярах, пенсне і т. ін. Він пересунув окуляри нижче на ніс, поглянув на Івана Семеновича поверх скелець (Ю. Янов., II, 1954, 115); Уже вдруге визирала [господиня] у вікно на море і пильно вдивлялася в лінію вистроєних суден англійського флоту крізь скельця перламутрового бінокля (Панч, В дорозі, 1959, 54); У прозорих скельцях стереотруби майор бачив коливання.. очеретин, далекі розриви снарядів артилерії (Собко, Вогонь.., 1947, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 259.