СКЕЛЯ́СТИЙ, а, е. Який складається із скель, укритий скелями, із скелями. Околиця гориста і скеляста (Мак., Вибр., 1956, 434); Праворуч тяглося скелясте гірське пасмо (Трубл., II, 1955, 142); Синіють, сивіють [Карпати] удалині, стримлять вершинами над головою, звисають під ногами скелястими урвищами (Мур., Бук. повість, 1959, 26); // Який виникає в скелі, утворюється в скелі чи скелею (скелями). Оселяються леви в різноманітних місцевостях: в скелястих печерах, серед густих колючих чагарників (Посібник з зоогеогр., 1956, 57); // Який має вигляд скелі, схожий на скелю. Він спустився з крутої скелястої гори до Саксагані (Ткач, Плем’я.., 1961, 157); Шар вугілля — чорний, міцний, скелястий стояв перед ним (Донч., Шахта.., 1949, 37); // Який живе або росте серед скель, на скелях. Дарвін довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є дикий скелястий голуб (Наука.., 1, 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 259.