СКИ́РТА, и, ж. Великий стіг сіна, соломи або необмолочених снопів хліба, щільно укладених певним способом для зберігання просто неба. Десять довгих-предовгих скирт пшениці стояло вподовж току (Н.-Лев., II, 1956, 183); У Жменяковому дворі стояла скирта свіжонамолоченої соломи (Томч., Жменяки, 1964, 206); Звертали [фашисти] з магістральних шляхів в глухіші місця, розсипалися лугами-берегами, заривалися в скирти сіна (Гончар, III, 1959, 424); // чого, перен., розм. Велика кількість. Щоб набрати сил надалі, Поїдав [монах] ковбасок скирту (Сам., І, 1958, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 266.