СКО́ВАНІСТЬ, ності, ж. Властивість і стан за знач. ско́ваний 2. В поведінці Дмитра не було ні природної, ні штучної скованості (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 39); Хлопець ніби переродився — де й поділась ота похмурість і скованість у рухах (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 192); — Завжди, коли я пишу про війну, я почуваю велику скованість (Донч., VI, 1957, 628); Помітивши, що й зараз він у стані якоїсь скованості й тривоги, — жартівливим рухом скуйовдила [Зорина] хлопцеві чуба (Грим., Незакінч. роман, 1962, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 289.