СКО́РИЙ, а, е.
1. Який швидко рухається; швидкий. В хаті стало тихо.. Нараз обізвалися, вдаряючи об шибки, грубі й скорі каплі дощу (Коб., III, 1956, 227); Рвуться вдаль за вітром скорим кущі і трави на землі (Перв., II, 1948, 65); Немов вітри, вируйте хвилі скорі, до вас одних, до вас подібний я (Сос., II, 1958, 109); // Який проходить, відбувається у швидкому темпі. Пані наша.. з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної (Вовчок, І, 1955, 258); Скора хода розварила його лице, облила потом (Мирний, І, 1954, 284); Сонце тим часом підбилося ген високо, і навіть скорий рух автомашини не здатний був перемогти його палючих променів (Смолич, І, 1958, 45).
Піти́ (ви́йти і т. ін.) ско́рою ходо́ю — піти, вийти і т. ін. швидко, не затримуючись. Піднявшись, скорою ходою пішов [Андрійко] до клуні (Коцюб., І, 1955, 443); Уперед вийшов Петро скорою ходою, а за ним пхається нерадо Семен (Март., Тв., 1954, 122); Ско́рий по́їзд, розм.— пасажирський поїзд, який рухається з підвищеною швидкістю, без зупинок на маленьких станціях. До перону прискочив скорий поїзд і через хвилину помчав далі (Ле, Міжгір’я, 1953, 359); 3 окриленим серцем летів я в столицю У поїзді скорім крізь луки й бори (Бичко, Вогнище, 1959, 15); Ско́рим ма́ршем пройти́ (діста́тися і т. ін.) — за менший строк, ніж належить, пройти, дістатися і т. ін. Звідти уся банда мала скорим маршем, верхами дістатися до Косова і вдарити несподівано (Хотк., II, 1966, 233); Скорим маршем пройшла їзда на свіжих семиградських конях (Ле, Україна, 1940, 173).
2. Який здійснюється, провадиться швидко, без затримки, в короткий проміжок часу. Де руки й охота, там скора робота (Укр.. присл.., 1955, 81); Какора.. штурхнув [Сивоока] під бік, але відразу й відскочив, остерігаючись скорої здачі (Загреб., Диво, 1968, 186); // Який повинен з’явитися, відбутися, статися через короткий проміжок часу, незабаром. Потім мені ворожили. Мені випало скоре багатство, лист і дорога (Коцюб., II, 1955, 247); Тільки й розмови було [у селі] про скорий князів приїзд (Хотк., І, 1966, 95); Не ототожнюйте гітлеризм з німецьким народом! Не ототожнюйте скору безславну загибель гітлеризму з долею Німеччини! (Довж., III, 1960, 34).
У (в) ско́рому ча́сі; У (в) ско́рий час — незабаром, швидко. Перші [1917 р.] звістки про революцію в Петрограді були одержані на Україні 27 лютого і в скорому часі розійшлися по всій її території, викликавши величезне політичне піднесення трудящих (Ком. Укр., 2, 1967, 30); [Василько (твердо):] Гадаю, в скорий час я повернусь; Бо я не злодій, не убив нікого, Чого ж тримати стали б там мене? (Крот., Вибр., 1959, 568).
◊ До ско́рого поба́чення див. поба́чення; На ско́ру ру́ку див. рука́; Ско́рим по́глядом окида́ти (оки́нути) — те саме, що Диви́тися (гля́нути і т. ін.) би́стрим о́ком (див. би́стрий). — Що ж тобі за лихо таке?.. — Багато, Грицьку, розказувати…— ще раз зітхнувши, одмовив Чіпка й скорим поглядом окинув хату (Мирний, II, 1954, 168).
3. розм. Бистрий, швидкий у своїх діях, рішеннях і т. ін.; моторний, спритний. Андрійко скорий був, палкий, як іскра (Вовчок, І, 1955, 275); Він сидів.. тихо.., а вона, легка та скора, знай крутилася коло його (Мирний, III, 1954, 279); — Наглядай як слід в коморі, Бо ті Миші красти скорі (Фр., XII, 1953, 34); // у знач. ім. ско́рий, рого, ч., розм. Той, хто швидко, вправно працює. Лінивому горб на животі, а скорому на плечах (Укр.. присл.., 1955, 192); // до чого. Охочий, прихильний до чого-небудь. Катруся була завжди скора до сміху й жартів (Кобр., Вибр., 1954, 127).
◊ Ско́рий на бігу́ — який швидко бігає. Камилла страшна войовниця І знахурка, і чарівниця, І скора на бігу була (Котл., І, 1952, 197); Ско́рий на ру́ку див. рука́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 298.