СКОРО́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скоро́бити; // у знач. прикм. Біля скороблених дверей лежав порослий мохом дикий камінь (Перв., Невигадане життя, 1958, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 300.