СКОСОБО́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. перех. Нахилити набік; зробити косим, перекосити. Скособочивши голову до трубки, він голосно викрикував слова, слухав, усміхався й зрідка позирав на Ксеню (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 312); // безос. Його якось скособочило.
Скособо́чити о́чі (оченя́та, очи́ма) — подивитися косо. Хлопчак подивився на Марка, який стрибав на костурах, скособочив лукаво оченята (Стельмах, Правда.., 1961, 22).
2. неперех. Почати іти, летіти косо. Дощ скособочив, став спадати, його шуміння зникало (Рибак, Зброя.., 1943, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 306.