СКОЧАКА́, присл., розм. Те саме, що на́вска́ч. Дід Омелько видавав збрую, наказував, щоб не гнали коней скочака (Багмут, Опов., 1959, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 308.