СКРЕ́КІТ, коту, ч.
1. Різкі короткі й часті, схожі на тріск, звуки, які видають деякі комахи, птахи і т. ін. Її [сойчин] веселий скрекіт будив тебе щоранку (Фр., IV, 1950, 356); Крізь вікно доходила свіжість ночі і скрекіт цвіркунів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); Десь поряд чувся веселий скрекіт жаб (Гжицький, Опришки, 1962, 34).
2. перен. Такі звуки, утворювані роботою кулемета, мотора і т. ін. Ніч крихко тріщить пострілами: скрекіт кулемета, людський гомін, вибухи гранат і десь стогін (Епік, Тв., 1958, 537); Раптом у пісню вривається і чимдалі чутнішим стає скрекіт мотоцикла (Головко, І, 1957, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 314.