СКРУ́ТКА, и, ж.
1. Те, чим що-небудь скручують, туго зв’язують докупи, разом. — Я зажмурюся і впізнаю материн сніп, бо вона під перевесло підтикає кінець скрутки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 68).
2. Те саме, що скру́тень. Прикріплюють пучки комишу до поперечин каркаса скрутками соломи, льону, конопель, вірьовкою і рідше в’язальним дротом (Колг. Укр., 10, 1958, 11).
3. розм. Те саме, що самокру́тка. Бандуренко мовчки скурив половину великої скрутки й пішов до своєї кімнатки (Мур., Жила.. вдова, 1960, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 326.