СКРУТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм. Однокр. до скру́чувати 2-5, 9. Терешко швидко знайшов.. галузку, наліг на неї,.. міцно скрутнувши її, одірвав від прикорня (Епік, Тв., 1958, 413); Час від часу вони [білогвардійці] на мить зупиняються.. Ось один із них уже впав — його підбив не Яресько, хтось інший, а той, другий, підхопивши кулемет, скрутнув у бік і тікає (Гончар, II, 1959, 24); // безос. Згадав [Гордій] це, і його всього мов скрутнуло (Гр., II, 1963, 54).
Скрутну́ти голово́ю — хитнути головою, виражаючи подив, незгоду, несхвалення і т. ін. Мар’я прикро подивилася на Явдоху, скрутнула головою і мовчки вийшла з хати (Мирний, III, 1954, 72); Червоноармієць скрутнув головою і міцніше стиснув у руках рушницю (Кос., Новели, 1962, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 327.