СКУ́ПИТИСЯ див. ску́плюватися.
СКУПИ́ТИСЯ1, плю́ся, пи́шся; мн. скупля́ться; недок., на що, без додатка і з інфін. Неохоче витрачати, давати іншим що-небудь, уникати витрат. — Та ну, брате, не скупися, Позич-таки грошей! (Рудан., Тв., 1959, 99); — Як кого, то годує [Кіндрат] і поїть. Для своїх підлабузників не скупиться на народне добро (Головко, II, 1957, 495); * Образно. Почала [бабуся] нарікати на дідуся, який так прилип до свого моря, що навіть не мав часу приїхати на станцію нас зустріти. Потім перепало морю, що на рибу скупиться (Збан., Мор. чайка, 1959, 7); // чим, на чому. Бути надміру ощадливим. Ще з осені вона.. скупилася і хлібом, і топ-ливом (Мирний, IV, 1955, 287); Немилосердно скупився Окунь не тільки на одежі, але й на харчуванні (Стельмах, І, 1962, 364); // на що. Бути стриманим у вияві чого-небудь. Після цієї зустрічі Тимко ходив похмурий, скупився на ласку (Тют., Вир, 1964, 265); Шрам ніколи не скупився на похвалу, коли було за що хвалити (Собко, Вогонь.., 1947, 117).
СКУПИ́ТИСЯ2 див. скупо́вуватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 336.