СКУЧНЕ́НЬКО.
1. Присл. до скучне́нький.
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про почуття нудьги, туги, яке охоплює кого-небудь. Юхим, шкільний сторож, пішов вечеряти додому, і мені одному скучненько. Сідаю — пишу свій щоденник (Вас., IV, 1960, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 339.